Емоції зрозумілі – наша «Українська Венеція» втрачає те, що робить її унікальною. У Telegram-каналі «РИТМ48 | Вилкове» пояснили, в чому, на їхню думку, причини занедбаних єриків у місті, та як це виправити.

Причина перша: природа
Всесвітній фонд природи WWF фіксує зміни річкового стоку в Дунайському регіоні: обміління русел річок негативно впливає на якість води та екосистему. Підвищення температури повітря на 1-1,5°C призводить до частих хвиль спеки та зменшення рівня води в малих річках на 5-25%, особливо влітку. Надзвичайно спекотне літо та стрімке падіння рівня води в Дунаї стали тим поштовхом, який зробив проблему критичною.
І так, рівень води в Дунаї падає. Департамент екології Одеської області підтверджує: зміна клімату та людське втручання ставлять під загрозу екосистему Дунаю. Це об'єктивна реальність, з якою стикається вся дельта.

Причина друга і основна: втрата функціональності
Є те, що болить і що неприємно визнавати. Те, чого не хочеться казати вголос, бо здається – зрадою. Але треба: єрики втратили своє первісне призначення. І ми втратили потребу в них.

Унікальність єриків Вилкового полягала саме в тому, що вони існували в гармонії з людьми. Вони виникали та підтримувалися жителями ніби на базовому рівні – ніхто нікого не примушував, це було необхідно самим людям. І ця гармонія була помітна: єрики були широкі, гарні, доглянуті.

Раніше все було просто і зрозуміло: єрики були транспортними артеріями міста, єдиним способом дістатися до городів на островах. З їхнього дна брали мул – для будівництва хат, для удобрення землі, для намощування та формування нових ділянок.

На островах були городи, які годували сім'ї. Щоб дістатися до городу на човні, єрик треба було регулярно поглиблювати. З давніх часів кожна родина доглядала за єриками біля свого двору: прибирала територію, чистила та поглиблювала русло. Це була життєва необхідність, а не данина традиції.

Але світ змінився. Ми більше не їздимо на городи так часто, як раніше. Нам не потрібен мул для будівництва – є сучасні матеріали. Ми більше не хочемо жити біля єриків, бо це означає жити без під'їзду машиною. Як завезти дрова чи вугілля для опалення? Як доставити будівельні матеріали для ремонту? Як занести покупки, меблі, побутову техніку? Все це треба перевозити на човнах, переносити по вузьких кладках. Це незручно. Це важко. І це нормально – час змінює спосіб життя.

Причина третя: те, що ми зробили самі
Правда в тому, що занедбаність єриків – це не раптова катастрофа. Це не сталося за одну ніч. Це відбувалося роками. Потроху, непомітно, маленькими кроками. Один єрик обміліє – нічого страшного. Другий зарос очеретом – потім почистимо. Третій перестали поглиблювати – а навіщо, якщо там ніхто не плаває? І ось так, крок за кроком, проблема переросла у те, що ми бачимо сьогодні.

Війна внесла свої корективи – жорстокі і безжальні. Після початку повномасштабного вторгнення людей в місті стало набагато менше. Люди поїхали. Хтось евакуювався, хтось шукав роботу в інших містах. Менше людей – менше рук для догляду. Менше очей, які бачать проблему щодня. Війна прискорила те, що і так потроху вмирало.

Також є те, про що соромно говорити вголос. Те, що ми всі знаємо, але воліємо не помічати. Несанкціоноване виведення каналізацій у єрики знищило мікробіом цих водойм. Роками стічні води потрапляли туди, де їм не місце. І тепер єрики втратили здатність до самовідновлення. Вода не очищується сама. Життя в ній завмирає.

Ми зробили це самі. І тепер треба визнати це, щоб щось змінити.
« Перше питання до нас самих: чи зберігаємо ми єрики? Не абстрактне “так, вони красиві”, а реальне “так, і я готовий/-ва за ними доглядати”. Бо якщо зберігаємо – то ми самі повинні за ними дбати. Кожен біля свого двору. Як це робили наші діди і прадіди. Не мерія. Не туристична індустрія. Ми.

Влада може і повинна допомагати: спростити процеси, надати техніку, організувати вивезення мулу, консультувати. І це ми будемо налагоджувати на майбутнє – крок за кроком, разом. Але основна мета і відповідальність – дбати про єрики біля нашого двору – лишається за нами. За кожним із нас.

А може, варто мислити практично і стратегічно? Обрати 3-5 ключових єриків для туристичних маршрутів і зосередити зусилля саме на них? Надати їм статус місцевої спадщини, залучити фінансування, створити систему підтримки? Зберегти символ, зберегти красу – але реалістично, без обіцянок, які ніхто не виконає?

Давайте будемо небайдужими жителями міста. Не тими, хто скаржиться і нічого не робить. А тими, хто готовий чесно говорити про проблеми і разом шукати рішення.

Єрики – це не просто канали. Це наша історія. Наша ідентичність. Що ми з нею зробимо – залежить тільки від нас.», – зазначено в дописі.