Дмитро Юрійович приїхав з родиною жити в Ізмаїл, коли йому було 4 роки. Вчився в школі №2, потім в професійно-технічному училищі №38 оволодів професією газозварника. 

Строкову службу відслужив десантником в Миколаєві, а по поверненні в Ізмаїл створив родину та почав жити звичайним життям. Доля його не балувала – проте він намагався втриматись. 

Від початку повномасштабного воєнного вторгнення росії в Україну добровольцем пішов до ТЦК – але залишався в резерві та зміг долучитись до лав ЗСУ лише 2024 року. 

Захищав Батьківщину та мріяв після Перемоги будувати своє щастя. У вересні отримав першу відпустку – та приїхав додому. 

Але саме тут, в рідному місті, раптово помер…
Громада Ізмаїла, Ізмаїльська міська рада та її виконавчий комітет висловлюють щирі співчуття рідним і близьким померлого Захисника.

Ми розділяємо Ваш нестерпний біль тяжкої втрати.
Вічна Пам’ять Українському Воїну!