Літній театр причаївся під білою ковдрою, мов живий: ніби чекає на весну або мріє про щось своє, потаємне. Без глядачів і оплесків, без світла софітів — але з особливою зимовою гідністю.

Люди ходять обережно — слизько. Кроки стають повільнішими, погляди уважнішими. Та хіба можна поспішати, коли навколо така краса?

На кущах, де ще не встигло опасти листя, сніг перетворив гілки на білі квіти. Наче хтось розставив у Міському саду зимові букети — ніжні, мовчазні, недоторканні. Вони прикрашають алеї й нагадують: навіть холод уміє бути красивим.

Усе довкола наче стало іншим — дерева, кущі, пам’ятники. Знайомі силуети ніби впізнають себе заново. Сніг згладжує контури, прибирає зайве, залишаючи лише форму й тишу.

І в цій тиші Одеса на мить перетворюється на казку справжню, де сама природа стає головною декорацією.

А ще краси Міському саду додають дві прикрашені ялинки, які й досі ще не прибрали…

Джерело

За матеріалами інтернет-ресурсів розмістила Оксана Картельян, Місто 24