Це – найвища, але зовсім не єдина нагорода, яку ізмаїльчанин отримав за свою постійну допомогу Збройним силам з початку війни.

Подяки, почесні листи, відзнаки і навіть медаль – їх у Валентина ціла колекція, але він до цього факту ставиться більше, ніж спокійно. Після спілкування з цим молодим, вихованим, розумним чоловіком, наче повертається віра в людство та його найкращі сторони, - і таке враження складається у всіх, хто спілкується з Валентином. У ці суворі часи серед нас майже не залишилось ідеалістів, тому свої враження підкріплюємо фактами.

31-річний Валентин – мешканець Ізмаїлу, приватний підприємець, власник «Шинного центру», його знають багато автомобілістів у нашому місті. Допомагати нашим військовим він почав з перших місяців війни – спочатку донатами, потім купівлею автомобілів. Разом зі своїм другом вони за власні кошти купували автівки та передавали до військових підрозділів.

- Багато моїх друзів з початком війни повернулися із-за кордону, де працювали, або жили та працювали, та пішли на передову за власним вибором. Зрозуміло, що я відгукуюсь на кожне їхнє прохання, самостійно закриваю їх потреби. Я набагато пізніше став членом Rotary club Izmail, просто мені їх діяльність була співзвучна, близька за духом. До того ж я переконався, що у складі клубу можливості для допомоги набагато ширші. Тут я знайшов справжніх однодумців. Хоча я також продовжую допомагати і самостійно. По суті, з кожної проданої шини я виділяю відсоток допомоги на ЗСУ. Або «доначу» безпосередньо шинами – потреба в армії в них дуже висока, - розповідає Валентин.

Валентин згадує своє знайомство на благодійному вечорі, який організували ротарійці цієї осені, з виконавцем Ptashkin (переможцем телевізійних талант-шоу «Х-Фактор» та «Голос-Країни»), каже, дуже перейнявся його виступом, його образом. Вечір, до речі, організували задля зборів на обладнання для нашого військового шпиталю, а Валентин був генеральним спонсором цього заходу.

- Після виступу ми в неформальній обстановці поспілкувались з виконавцем, і оскільки він знає, що таке війна, встиг побувати в окопах на найгарячіших напрямках і досить підтримує зв’язок із своїм підрозділом, я сказав «Потрібні будуть шини –звертайся». Пройшов місяць, - роздається дзвінок: «Пам’ятаєшь, ти казав про допомогу шинами?»… Ну, звісно, я не можу відмовити... І так кожного разу.

На щастя, родина добре розуміє Валентина, більш того, дружина частку своїх прибутків також переводить в донати.

- Вважаєте ми робимо щось особливе? Я коли зустрічаюсь із пораненими у військовому шпиталі, спілкуюсь із ним відверто, без камер, то у мене кожного разу відчуття, що ми робимо занадто мало і потрібно робити більше…

 

Текст та фото - Місто 24