Фраза знаменитого віршу українського Кобзаря невипадково винесена у назву. Весь сюжет цієї постановки збудовано на безсмертних творах Шевченка. Тільки особливість у тому, що в них, як у дзеркалі, відбивається наша реальність. Невипадково великого українського поета називали пророком. Все, що трапилося одного разу, і так пронизливо описане Кобзарем, немов за законом спіралі знову увірвалося в реалії нового століття. Грані часу стерті. І, якось усвідомлюєш, що немає сил співпереживати трагедії героїв, бо це той біль, у якому ми живемо сьогодні.

Талант режисера, який зібрав у цілісну постановку окремі твори та уривки з шевченківських поем у тому, що він зумів відібрати саме ті з них, що більшою мірою співзвучні з нашим часом. А геніальність постановки в тому, що бачимо не лише яскраво, у всіх фарбах описану драму. Ми чуємо заповіт людини, який прийшов до нас крізь віки, як із цієї трагедії вибратися.

За словами режисера, все розпочалося на початку лютого з конкурсу читців, присвяченого творчості Т. Шевченка.

- Поетичний напрямок у нас у театрі вітається, я запропонувала і абсолютно всі "від дорослих до дітей" захотіли брати участь, - каже Ольга Герасимова. - Далі видбір,  робота над текстами, відеозапис для відправки на конкурс. В результаті вийшов такий шевченківський міні-фестиваль усередині колективу. Треба сказати, що одразу було дуже серйозне та глибоке ставлення до матеріалу. Мене це дуже тішило. Коли ми успішно завершили цей етап, були відзначені у конкурсі, захотілося піти далі. Усі наші вірші ми об'єднали, додали музичний супровід, вокал, пластичні вставки, і вже 9 березня до ювілею Шевченка дебютували з літературно-музичною композицією "Слово кобзаря". Було кілька виступів на виїзді – і тут сталося те, що ми не очікували: сила впливу віршів, неймовірний відгук глядачів: це так сучасно, так треба, так боляче… Це ж про нас!

Два роки театральна трупа не грала на великій сцені, то карантин, то війна. І тут надходить пропозиція зробити на матеріалі шевченківської поезії повноцінну виставу. Звісно, ​​і режисер, і колектив не могли не спробувати. Але, за визнанням Ольги Герасимової, це  виявилось дуже складним.

- Мені не хочеться, озирається на пройдений шлях постановки спектаклю – він був дуже важким, адже свої "образи ми черпали" з поточних подій, і це було дуже трагічно та дуже боляче! Максимально поринали у матеріал, вивчали, прослуховували багато аудіозаписів шевченківської поезії: Богдан Ступка, Петро Панчук, Олексій Заворотний, Костянтин Стеманков та інші, – розповідає режисер.

Завдання режисера – не просто змусити глядача відчувати якісь емоції, співчувати акторам, тощо. Так, акторам вдалося передати максимальну емоційну напругу, але будь-який глядач явно і несвідомо хоче бачити в ідеї, у сюжеті вихід, адже тільки це дає відчуття очищення, емоційної розрядки. І цей вихід – рядками безсмертного Шевченка прописано! Тільки чи почують його…

- Я не люблю питання, про що ваша вистава, хоча безумовно, режисер і його акторська команда все це мають знати. І ми знаємо, про що читаємо. Але ви не уявляєте, наскільки складно і глибоко треба поринати в матеріал, автор якого Шевченко. Деколи хотілося сказати: все вистачить, моя свідомість цього вже не вміщує! І ось у процесі наших творчих дискусій з акторами все частіше почало звучати слово Каяття.
Воно не просте і дуже нас лякає, але, коли я звернулася до перекладу, все стало на свої місця, як кажуть пазли зійшлися. У перекладі з давньогрецької «Метанойя» - жаль про те, що сталося, з грецької - "зміна розуму", "зміна думок", своїх почуттів... Нам треба багато поміняти, змінити в собі! Передумати, щоб йти далі, нічого як раніше не буде! Отак і з'являється "Думи мої, думи мої".

Не можу не відзначити акторів – дорослих та дітей, які взяли участь у постановці цієї складної, але так актуальної театральної роботи. В'ячеслав Малахов, Марія Норець, Дар'я Кананихіна, Марія Гонобоблєва, Ангеліна Опря, Олексій Малахов, Дмитро Мінков, Андрій Науменко, Матвій Дорофєєв, Анна Сергійчук, Ксенія Статьєва, Єлизавета Арнаут, Давид Лебеденко, Серафима Арнаут, - як глядач, хочу сказати вам велике спасибі за високий ступінь самовіддачі на сцені та порадіти тому, що ваш талант знайшов гідне застосування! Окрема подяка, за чудове вокальне супроводження у виконанні Аліни Чабан та акомпанемент Вікторії Первушиної, що створило особливу атмосферу вистави.

Зазначимо, що всі витрачені у роботі над виставою зусилля виявилися не марними. Народний музично-драматичний театр ПК. ім. Шевченко цього року став володарем Першої премії Всеукраїнського фестивалю-конкурсу театрального мистецтва "Від Гіпанісу до Борисфена". Але, головне – напевно, складно було знайти в залі глядача, який залишився б байдужим до дії на сцені. Шкода, звичайно, що зал ДК під час повторного показу був напівпорожнім. Такі культурні події сьогодні часто залишаються за кадром, бо основний порядок денний - інший театр, театр військових дій.

І все ж таки... Якщо, незважаючи на війну, з її нескінченним жахом, незважаючи на те, що ми живемо одним днем, в якому завтра - всього лише надія, люди знаходять у собі сили творити і створюють речі, здатні перевертати свідомість глядача, які змушують не тільки співпереживати, а й мислити – це вже перемога!

Наталія Михайлова, фото Юлії Смирнової