Чому на Одещині з’явилися піщані масиви

Коли говорять про пустелі, зазвичай згадують Африку чи Центральну Азію. Проте одна з найбільших природних аномалій України розташована саме на півдні Одеської області.

Найвідомішим піщаним масивом є Жебріянська гряда поблизу Вилкового. Це система дюн і піщаних відкладів, що сьогодні входить до складу Дунайського біосферного заповідника.

Як пояснює ведуча Ірина Полякова, історія цих пісків почалася ще десятки тисяч років тому.

«Фундамент для одеських пустель природа заклала ще тоді, коли тут гуляли мамонти».

Під час останнього льодовикового періоду потужні потоки талої води переносили величезні обсяги кварцового піску. Після відступу льодовика вітер поступово сформував із цих відкладів дюни, які збереглися до наших днів.

Пізніше частину піщаних територій закріпили сосновими насадженнями, однак навіть зараз між деревами залишаються відкриті ділянки піску, де мешкають рідкісні види комах і рослин.

Процес опустелювання
Щоб запобігти опустелюванню, частину піщаних територій закріпили сосновими насадженнями. Але пісок залишився у багатьох місцях
Як люди прискорили опустелювання степів
Самих пісків було недостатньо, щоб перетворити степ на напівпустелю.

Протягом тисячоліть український степ утримувався густою природною рослинністю. Коренева система ковили та інших степових трав надійно закріплювала ґрунт, захищаючи його від вітрової ерозії.

Ситуація почала змінюватися у XIX столітті, коли на півдні активно розвивали вівчарство, а згодом — масове землеробство.

Вівці на пасовищі
Вівці з’їдають рослинність. Це , разом зі збільшенням розораних ділянок, веде до ерозії грунту та у подальшому до утворення пустель.
За словами Ірини Полякової, саме надмірне навантаження на степові екосистеми поступово оголило давні піщані відклади.

Згодом майже весь природний степ було розорано під сільське господарство. За різними оцінками, сьогодні в Україні збереглося лише близько трьох відсотків первинних степових екосистем.

У результаті природний бар’єр, який століттями стримував піски, значною мірою був втрачений.

Чому кліматологи б’ють на сполох
Сьогодні головним чинником ризику стають кліматичні зміни.

Останні роки південь України дедалі частіше потерпає від тривалих посух, аномальної спеки та дефіциту опадів. Одними з найвразливіших територій залишаються прибережні екосистеми та лимани.

Особливу тривогу викликає ситуація на території Тузлівських лиманів, де через нестачу води окремі ділянки пересихають, а на поверхні утворюються солончакові відклади.

Фахівці попереджають, що подальше висихання ґрунтів може посилювати пилові бурі та деградацію земель.

Висихання грунту на місці лиману
Висихання ґрунтів може посилювати пилові бурі та деградацію земель
Саме тому дедалі частіше звучить термін «опустелювання» — процес, коли родючі землі поступово втрачають здатність підтримувати природні екосистеми та сільське господарство.

Чи можна зупинити наступ пустелі
Попри тривожні прогнози, дослідники вже мають приклади успішного відновлення деградованих територій.

Одним із напрямків є створення правильно спроєктованих захисних лісових насаджень, які допомагають утримувати ґрунт і зменшувати силу вітру. Водночас світовий досвід показує, що без урахування місцевих природних умов масштабне заліснення може мати й негативні наслідки.

Не менш перспективними виглядають сучасні технології відновлення земель. Дослідники працюють над використанням мікроорганізмів для стабілізації піску, а також нових матеріалів, які допомагають утримувати вологу в ґрунті.

У деяких посушливих регіонах позитивний ефект також продемонстрували великі сонячні електростанції: вони створюють затінок, змінюють мікроклімат і сприяють відновленню рослинності під панелями.

Як наголошує Ірина Полякова, головний висновок полягає не лише у боротьбі з наслідками, а й у зміні ставлення до природи.

«Природу не потрібно підкорювати — з нею потрібно домовлятися».

Джерело

За матеріалами інтернет-ресурсів розмістила Оксана Картельян, Місто 24