Він віддав власне життя за територіальну цілісність і незалежність нашої Держави та мирне майбутнє кожного з нас. Пам'ятну дошку на фасаді навчального закладу, яка стала символом вічної шани та глибокої вдячності мужньому земляку, відкрила рідна сестра Героя — Людмила Кононенко.

Руслан Кононенко народився в нашому місті первістком у багатодітній родині. Навчався у дев’ятій, а згодом — у сьомій школах, після чого опанував професію тесляра в технічному училищі № 7. Коли хлопцю виповнилося лише 16 років, через смерть батька він пішов працювати, аби підтримати матір, молодших брата та сестру. Свій трудовий шлях Руслан пов'язав з Ізмаїльським портом, де багато й сумлінно працював докером-механізатором.

У юності короткий час займався карате, але присвятив себе турботі про близьких. В середині «нульових» років він створив щасливу родину, в якій народилися дві доньки.

Руслан був людиною з «золотими руками», завжди допомагав усім навколо та щиро любив свою роботу й дім, допоки Україна не покликала його стати на захист рідної землі від російського агресора. Перед від'їздом на фронт він пообіцяв рідним неодмінно повернутися, проте війна перекреслила всі плани.

Мужньо виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини від російської воєнної агресії, солдат Руслан Кононенко загинув у бою, віддавши за мирне майбутнє країни найдорожче — власне життя. Його було поховано на Алеї Слави на Новому цвинтарі в рідному місті.

Сьогодні, коли Україна вже пʼятий рік протистоїть повномасштабному воєнному вторгненню росії, завдяки мужності та героїзму наших Сил безпеки та оборони тримається наша Держава, а їхня стійкість гартує віру Українського народу в майбутню Перемогу.

Зберегти пам'ять про кожного Захисника та Захисниці — наш спільний обов'язок перед тими, хто захистив нас від знищення.

Слава Україні!

Героям слава!

Джерело