З творчістю Андрія Ципи знайомі багато хто в Ізмаїлі, як були знайомі і з самим художником – він був завсідником експозицій та пленерів, бієнале та АРТ інсталяцій. Але найбільше він проводив часу наодинці з полотнами, фарбами та пензлями… Ті, хто добре знав Андрія Ципу, кажуть, що він завжди був захоплений новим проектом, і сам процес творчості цікавив його набагато сильніше, ніж доля майбутньої картини. Він любив творчість у собі, а не навпаки – себе у творчості, як, на жаль, багато сучасних творців.

 

Хвороба забрала його в нас несподівано, у розквіті творчих сил, і стала неймовірним ударом для його рідних та близьких, для тих, кому він був дорогий та для всіх нас, хто захоплювався його полотнами.

 

30 березня в Ізмаїльській картинній галереї відбулася персональна виставка Майстра пензля Андрія Ципи, що зібрала повний зал ізмаїльчан, які не втомлюються журитися про непоправну втрату, але нескінченно захоплюються спадщиною художника, який назавжди вписав своє ім'я в скрижалі історії культури краю.

 

Відкрила виставку директор Обласного центру естетичного виховання та Ізмаїльської картинної галереї Ірина Федорова. До неї приєдналися друзі Андрія Ципи – Заслужений художник України Олександр Кара та член Спілки художників України Володимир Дудник, вдова та сестра художника, професор ІДГУ Тетяна Шевчук та інші.

 

- Андрій Степанович Ципа був відомий багатьом мешканцям нашого міста, - розповіла, відкриваючи виставку директор ОЦЕВ Ірина Федорова. - Його часто зустрічали на вуличках чи на березі Дунаю з незмінним етюдником. У парку, біля Покровського собору, а пізніше – на проспекті Миру. Неподалік від свого житла, він влаштовував виставки-продажі художніх творів. І робив це не стільки задля продажу, скільки для спілкування і неочікуваної радості перехожих. 

До свого 70-річчя теж планував ювілейну виставку, дуже серйозно готувався до неї, багато писав. Але життя Андрія Ципи обірвалося рік тому, і третя персональна виставка відбувається як пам’ять про цю неймовірно позитивну людину з добрим серцем, з великою працездатністю, бажанням розвиватись та прекрасним почуттям гумору. 

 

Із экспликації: 

Народився Андрій Степанович в Ізмаїлі 6 липня 1954 р. Його першим вчителем мистецтва був відомий у нашому місті скульптор, член НСХУ – Михайло Недопака. У 1980 р. закінчив Одеське художнє училище ім. Грекова і почав працювати у виробничо-мистецьких майстернях різних міст України. Де б він не був – він завжди залишався вірним музі мистецтва. 

Повернувшись до рідного міста, Андрій Степанович увійшов до Спілки художників Ізмаїла (в 1998 р.) і став постійним учасником спільних художніх виставок, але персональних виставок за життя у нього було лише дві: в 1983 р. в місті Теплодар, і в 2014 р. – в Ізмаїльській картинній галереї. 

До сьогоднішньої експозиції увійшло 47 картин, які передають багатогранність творчого шляху останніх 10 років майстра. 

В першу чергу це пейзажі, досить реалістичні, в яких виражена щира любов до природи рідного краю. В них - легко пізнавані для жителів Придунав’я місця: «Дунай восени», «Росейка», «Нічна Росейка», «Весняна трава», «Мелодія моря», «Повний місяць», «Перший сніг» та інші.

Інколи пейзажі виступають як декорації для життєвих подій: «Парк пам’яті», «Робінзон і П’ятниця», «Умань». Взагалі, Андрій Степанович любив писати людей. Не в портретній застиглості, а в живому русі, в подіях. Саме через такі полотна, як «Гірко», «Прогулянка», «Хитрий базар», «Мамалига» художник передає особливості бессарабського колориту. В них присутні тонкий гумор і самоіронія, жага до життя і спілкування як самого автора, так і «героїв» його сюжетів.

 

Велике місце у творчості Андрія Ципи займають філософські роздуми про сенс життя, історію і сучасність, внутрішній стан окремої людини чи суспільства («Вечірня молитва», «Бачення», «Зерновий караван», «Ті, що говорять з небесами», «Ті, що втратили душу», «Прибульці»). Роздуми ці наповнені не лише досвідом прожитих років, а в більшій мірі  індивідуальністю та самобутністю Андрія Ципи. Він цікавився історією, навіть 2 роки навчався на історичному факультеті університету; писав вірші. Різнопланова і чутлива натура відгукувалася дивовижними передбаченнями – деякі сюжети виявилися пророцькими. В доробку автора багато як реалістичного, так і абстрактного мистецтва. 

 

Одна з останніх картин Андрія Степановича «Мандрівник» може служити символом життя самого художника.

Твори художника наповнені щирістю, відкритістю світу, добром та життєвою енергією. Пам’ять про Андрія Степановича назавжди залишиться у серцях його рідних, друзів, колег та шанувальників його мистецтва. 

 

По матеріалам виставки